|
Правда є і мінус-доведеться ходити кожен день на роботу в одному й тому самому-камуфляжі.Особисто для мене це була б трагедія;-)Але,Людмила,все одно Ваш вибір більш вдалий,ніж робота у школі,в яку ще мабуть не так просто влаштуватись(в Житомирі,звісно,а не в селі якомусь)
|
|
|
|
Шантор Червиц
Нормальна в нас країна, шось не подобається їдь в любу немудацьку країну. Ніхто тебе тут не держить.
Игорь GR@F Толстой
Позволю собі наглість з тобою поспорить. Після деяких підрахунків, я вияснила що якщо я піду працювати в школу, на зарплату в 650 грн. (це в найкращому випадку), з цієї зарплати мені попаде на прожиття 200-300 грн. Що ти мені порадиш?Згоджуватися? Не сидіти на шиї в батьків? А знаєш що то є робота учителя? Куча писанини , куча нервів, куча зошитів додому таскать, і ще в свій вільний час ці опуси перевіряти. Зараз не повоєнний час, а робити на ентузіазмі я не збираюся.
У викладачів вузів все погано, а в шкільних вчителів все жахливо.
В мене таке враження що держава робить все для того щоб молоді люди не прагнули до удосконалення, не заробляли своїми знаннями.
Сама я збираюсь іти служити. Зарплата 900 грн. , але військовослужачий знаходиться на повному державному забеспеченні, і на проживання йому залишається ті ж 900 грн.+ ніякої тобі мороки з роботою, сиди і книжечки читай, робочий вигляд роби, напряги звичайно є, але їх можна легко уникнути.+ на пенсію в 42 роки. і ще 1 + є можливість карьерного розвитку.
|
|
|
|
я иговорю: страна у нас мудацкая
|
|
|
|
|
Сумно,що навіть у викладачів вузів все так погано...
|
|
|
|
Тема дуже широка, оскільки є багато типів професій, і різні типи можуть мати різні особливості з точки зору даної теми. Так що напишу дещо про ту професію, яка є найбільш звичною для мене: викладач у вузі 4-го рівня акредитації.
По-перше, для вузів Житомира повною мірою характерні недоліки, притаманні взагалі системі освіти України. Деякі з них суттєво заважають працювати, деякі просто псують настрій. Але детальніше про це не буду, бо це вже зовсім інша тема.
По-друге, суттєва кількісна проблема: кількість годин на ставку. Спробую бути коротким. Річне навантаження кандидата наук:
Житомирська філія "Європейського університету" - 850 годин;
ЖДУ ім. Франка - приблизно 850 годин;
Львівський університет (теж ім. Франка) - від 600 до 700 годин;
вузи Польщі - від 120 до 240 годин.
Однак не буду брехати, різниця не така велика, як здається, бо в Польщі рахують тільки "горлові" години; так що для адекватного уявлення множте польські числа на 2. І після цього все одно відчуйте різницю!!!
Наші викладачі поставлені в такі умови, що повинні або мати занадто мало вільного часу, або чи то халтурити, чи то бути вкрай неактивними принаймні в якихось аспектах роботи.
Є ще один вихід: не працювати на повну ставку, а брати 70-80% ставки. Тоді грошей буде менше, але жити можна. Так я надалі й робитиму, якщо не переміщусь або у просторі, або до іншої сфери професійної діяльності.
А поки що я вирішив відпочити від цієї каторги, і мене влаштовує деякий час вважатися безробітним і займатися науковою роботою. Джерела доходів: 1 жовтня отримав останню порцію грошей за певним грантом, а надалі отримуватиму допомогу по безробіттю.
|
|
|
|
Маша Столяренко
вчера в 23:42 - Вот бы всем ваше стремление. У меня есть друг... У него проблема со зрением ( - 8 на каждый глаз). Он видит только 5% из того, что его окружает. Ни на какую работу его не берут именно по этой причине, да он её и не сможет делать, а складывать розетки он принципиально не хочет. Он пошел на элементарного грузчика... Его приняли. Он не пьёт и вовремя приходит на работу. Начинал с 600 грн. в 2007 году. Сейчас получает 1200 (правда говоря 200 - это премия), но получает он её регулярно. На сегодняшний день 1200 грн для одного человека достаточно. Шею за эти деньги не наешь, но жить можно.
Лично мой совет - начинайте с того, что предложат, а затем проявите себя, и все срастётся.
|
|
|
|
|
Шантор Червиц
вчера в 20:19 - Здесь согласен с тобой на все 100%!
Шантор Червиц
вчера в 22:08 - От части ты прав - на 600 вряд ли. Но всё же 600 лучше, чем сидеть у родителей на шее в свои 24? Вон у меня соседка маме своей объясняла почему она не идёт на работу - Я на маршрутку да на бутерброды потрачу точно столько же, сколько заработаю если буду мыть там полы по вечерам... Логика: сидя дома и ничего не делая она значит ничего и не тратит.
Возможно кто-то с моей точкой зрения и не согласен, но лично я начинал с самого малого. А если кто хочет в свои 24 возить задницу на машине, то начинайте с самого малого в лет так 14 - 16, и в 25 лет будет Вам зароботок!
|
|
|
|
|
Той хто довґо складає собі ціну потім дуже дешево продається.Ось я працюю за 900грн на швидкій,ночами не сплю,але ж не лежу і не чекаю,поки на мене звалиться зарплата у штуку баксів.
|
|
|
|
|
и еще, я лично не знаю как прожить на 600 этих фантиков целый месяц?
|
|
|
|
|
патриотично очень. и ягоржусь таким духом в своих соотечественниках. согласен отчасти и насчет новоиспеченных кадров. но я лично не собираюсь ничего поднимать как в послевоенные годы, поскольку, пока то что ты тут приподнял- сверху уже незамедлительно уже спи..ено (имею ввиду масштаб страны) а свое благосостояние дело совсем другое.
|
|
|
|
|
Ну так может для того, чтобы поднять его из нищеты нужно брать и ити работать, как это делали в послевоенные годы. Идти вначале на минимум, а таких мест сейчас полно! Получить стаж 3-5 лет, а потом искать другую работу, где уже принимают на работу со стажем... А то у нас много кто возмущается, что мол требуют стаж работы не меньше 5 лет, а где я его возьму??? Всё дело в том, что все хотят сразу же кресло президента фирмочки и зарплату в 5 штук зелени да ещё и нифига не делать только секретаршу гонять, а иногда и в секретарше гонять - такие тоже есть. Те, кто хочет всего и сразу, получат нифига и постепенно. Я не раз у себя на работе видел молодёжь, которая приходит трудоустраиваться и на вопрос "А какая будет зарплата" слышат ответ"2 месяца испытательного строка с окладом 600 грн, а после, если Вас оставят - 800 - 1000 с премией". После чего выражение лиц новичков сильно меняется и они дают комментарий всему услышанному - Я не для того 5 лет в институте отучился...
Поэтому Шантор Червиц, здесь дело не в стране и не в городе! Будь ты владельцем предприятия, я бы посмотрел как бы ты загаворил, когда к тебе бы такие работнички пришли, которым штуки гривен мало, а если копнуть глубже, то их ещё учить и учить. Делал бы ты это за свой счёт?
На хорошего работника спрос всегда найдётся!..
|
|
|
|
Елена, паперклей. В Кляксе есть паперклей, ла долл, Das, в сети заказала еще пару видов материала для лепки.
|
|
|
|
Евгения, это чудесно!
из чего Вы делали?
|
|
|
|
Фото природи та комах.обожнюю комах)
|
|
|
|
Привет! Занимаюсь живописью
|
|
|
|
Можливо й не талант, просто натхнення найшло =)))
Вона йшла, не розбираючи дороги. Сльози жагучого болю котилися до дівочим щокам. «Ну чому?» - питання мовчки зависло в повітрі. В подумках перебираючи події минулих днів, вона бажала, щоб це був сон… Страшний, але сон… Люди йшли їй назустріч, але вони мовчки, байдуже спостерігали за нею. Проте їй і самій не потрібні ані лицемірний жаль, ані солодко-приторні слова втішання. Немає нічого страшнішого ніж самотність серед людей. Дивно, але вона не плакала…. ЇЇ обличчя абсолютно не змінювало вираз… Тільки з очей зрадливо котилися краплинки. Так буває, коли плаче душа. Враз стало важко дихати. Серце немов стиснув залізний кулак. ЇЇ переповнювала порожнеча…. Раптом щось вивело її з цього оціпеніння. Вона почула щирий дитячий сміх. Поруч з нею гралися малюки, які своїм сміхом наповнили повітря радістю. Потім вона перевела погляд та поглянула навкруги. Весело підблимнув світлофор, добрійший став погляд перехожих. Хоча можливо їй це тільки здалося. Так чи інакше, але сльози висохли. Тепер вона зачудовано дивилася на осіннє місто. Дерева, одягнені в золоті шати, пожовкле листя, що тихо шурхотіло під ногами… Це все заспокоювало її душу.
Її рука пірнула в кишеню. Ціла жменя зернят полетіла її улюбленцям – голубам. «Птахи миру» - так вона подумки називала своїх пірнатих друзів.
Раптом вона озирнулася навкруги. Немов зібравши всю внутрішню міць, всю жагу до життя, вона заспокоїлась. Тепер її хода стала впевненою, неначе дівчина збагнула куди йде. Поступово пришвидшуючи темп, вона майже бігла. Але тепер на обличчі була ледь помітна посмішка.
Здається, вона прийшла… Ненадовго зупинилась… ЇЇ пришвидшене дихання поступово стало спокійним. Вона неквапливо почала сходити на невеликий пагорб, який відкривав чудовий краєвид. Місто було як на долоні. Вона тут сама. Ніщо не тривожить її спокій. Життя прекрасне! Поруч з нею возвеличувався високий Монумент, який символізував перемогу – миру над війною, добра над злом, радістю на болем… Так, вона перемогла свої емоції, свій біль і тепер відчувала спокій та умировотворіння.
Вона зачудовано дивилась на захід сонця. Його промені видовжилися, і золотисте сяйво поглинуло увесь пагорб. Вона закрила очі і легенький вітерець ніжно взяв її в свої обійми. Але то був не вітер…. Раптом вона відчула, як в глибині її душі наростає потужний підйом. Жодного разу за все своє життя не відчувала вона такого глибокого почуття.
То була надія…
|
|
|
|
|
Ночной Житомир.
Темнота неслышно опустилась на город. А ведь ночью Житомир совсем не такой, как днем. Какое приятное спокойствие и тишина... На улице практически нет спешащих людей, обремененных проблемами и замученных жизненной рутиной. Нет машин, которые нарушают тишину. Все тихо. Темнота преображает город, вливает новую краску - цвет ночи. Но от этого он совсем не хуже. Он просто другой. И только фары нашей машины упорно рассеивают мрак.
Выезжаем за город. Ночная трасса дает ощущение полной свободы. Все это дополняет приятная прохлада. Совсем кстати, ведь лето было жарким и изнурительным. Сама природа отдыхает. Кажется, что вокруг замерло в немом безмолвии. Деревья, глядя свысока, сопровождают невидимым взглядом людей, посмевших нарушить ночную идиллию. Но машина проехав, оставляет после себя спокойствие и умиротворенность. И опять стало тихо. Ничто не нарушает покой.
А между тем, вдалеке показываются огни. Мы плавно вьезжаем в город. Он встретил нас таким, каким мы его оставили - отдыхающим, спокойным... Но все-таки он как-то преобразился. В воздухе витает ощущение неизведанной тайны и неразгаданной загадки... Того, чего днем не почувствуешь. Еще меньше стало машин и людей. Ночь полностью завладела Житомиром.
Мы подъехали к дому. Но никто не спешил. Даже разговоры стали другими. Теперь им присуща какая-то откровенность, открытость, какие-то новые непередаваемые эмоции... Так и хочется, чтобы ночь продолжалась. В едь вночи город не такой... Ночной Житомир...Другой Житомир...
|
|
|
|
|
Беда в мой дом пришла совсем нежданно,
Огнем тревожным душу теребя,
И почему сейчас? Зачем так рано
В небытие забрала вдруг тебя?
"Нет! Не отдам его!" - кричала я безумно,
"Верни, не забирай, остановись!"
Но уносила смерть совсем бесшумно
Мою любовь... Мое добро... И мою жизнь...
Померкло всё, погасли краски мира...
На краю пропасти стою я, не дыша,
Ну почему всё так несправедливо?
Сегодня умерла моя душа...
|
|
|
|
И всё еще мороз по коже.
И сердце бьется,как никогда.
Один вопрос.А кто же успокоит?Кто же?
Ведь рядом никого.Лишь небо,воздух и одна звезда.
Такая же,как я.Яркая,одинокая.
И снова повторюсь.Как я,одна.
И вспоминаю смутно,что философия моя глубокая.
Могу поразмышлять,выпью вино до дна
Опять одна,встречаю в гордом одиночестве рассвет.
Сама с собою разговариваю мысленно.
Услышать мне хотя бы пару слов в ответ.
Да,ладно.Ну зачем надеяться?Безсмысленно.
Не слышно больше жалоб.Просто одиноко.Тишина.
Такое чувство,будто жизнь куда-то убежала.
В который раз опять лишь повторюсь,что в мире я одна.
Мне одного,лишь одного,искреннего,доброго
такого человека увидеть совершенно не мешало.
Я разожгу яркий огонь,согреюсь понемногу.
И брошу одинокий взгляд на старый дом.
Возьми мою ладонь.Почувствуй ее боль,потрогай..
И слышу звук,будто страдает,такой же одинокий грустный гром.
|
|
|
|
|
Дякую всім, хто написав якісь відгуки про мої вірші.
|
|
|