|
ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ "НАДІНЬ ОКУЛЯРИ З ФІОЛЕТОВИМ ШКЛОМ: ТАК ЛЕГШЕ СТІНУ ПРОБИВАТИ ЧОЛОМ" (фраза з пісні "Годинник" групи "Скрябін")
Хтось дає хабара і крізь двері проходить,
Ну а ми будем просто стіну пробивать.
Хай ось він в магазин фіолетовий сходить:
Треба там окуляри для цього придбать.
Бог усім відповідно грошЕй виділяє;
Йому байдуже, чи на хабар, чи на скло.
Кожен як собі знає свій шлях пробиває
Й має право задіяти свОє чоло.
Для найбільш товстих стін окулярів замало:
Треба ще фіолетову фарбу купить,
Намазюкати лоба, щоб краще вдаряло,
І тоді, може, вдасться за місяць розбить.
Але стіни ці - дуже паскудні тварюки:
Можуть ніби розбитись і вирости знов.
Проти них треба мать фіолетові руки,
Фіолетовий зуб, фіолетову кров.
Ти для цього купи фіолетовий розчин,
По краплині в артерії вчавлюй його;
Якщо з'являться в тебе фіалкові кості,
То, можливо, за рік ти доб'єшся свого.
А буває, що стіни зникають, як глюки,
Розтають у повітрі, неначе міраж.
І тоді ти помий фіолетові руки,
Насуши сухарів або грінок насмаж,
І ходімо в пустелю, від стінок подалі,
Щоб вони не мозолили очі й чоло,
Щоби ми окуляри безболісно зняли,
Фарбу змили і щоби нам добре було.
Там пробудемо ми десь отак років сорок,
Щоб здолати стіну у своїх головАх,
Щоб від внутрішніх стін залишився лиш порох,
Фіолетовий дим чи на бубликах мак.
І тоді ми, наприклад, в Сполучені Штати
Подамося і, знаючи класний прийом,
Будем там фіолетові стіни збивати,
Мов картонки, нормальним рожевим чолом.
травень 2000 р.
ОДА БУТТЮ - ІІ
Князі, царі, затим генсеки
І президенти нагорі;
У небі горобці й лелеки;
В містах будинки й ліхтарі;
Течуть річкИ, і разом з ними
Тече життя, життя біжить;
Усе, що є, колись загине.
Та вже одИнадцять століть
Стоїть Житомир над річкАми,
Спокійно п'є життя своє;
Хоч він міняється з роками,
Та вже давно у ньому є
Той парк, що Шодуар залишив
Для міста рідного могО.
Тепер моя рука напише:
Цей парк - Гармонія Всього.
І парк міняється з роками,
Він не такий, як був колись:
Над романтичними стежкАми
Лісоподібно він хиливсь;
Тепер привітно відкриває
Широке лоно нам своє.
Блаженний той, хто там гуляє.
І ось деталь у парку є;
З часів барона Шодуара
Стоїть незмінно там вона,
Хоч трохи місце поміняла
Під час реформи Кавуна;
То є Діана (Артеміда);
І, беручи мораль мою,
Я можу висловить огиду,
Бо я убивства не люблю,
Вона ж - богиня полювання,
Та я відкину ці думки;
Я відчуваю раювання,
Діану славлю залюбки.
За те, що плід, упавши, сильно
По голові нам може дать,
Закон всесвітнього тяжіння
Не станем ми критикувать.
У цьому світі без упину
Комусь вкорочують життя;
Не критикуй за це богиню,
Сприймай це як закон Буття.
Я маю щастя споглядати
Буття з вікна життя могО.
Тепер я хочу написати:
Діана - Втілення Всього.
Я втілив символічно в неї
Природу, Бога чи Буття.
Такий порив душі моєї -
Діану славити й Життя.
Ось баба курку зарубала,
Ось лис якусь тваринку з'їв,
Ось революція настала,
А ось змагання королів
За панування в регіоні;
А ось і червень вже прийшов...
Цікаво, хто сидить на троні;
Це слід сприймати як футбол.
І Богу глибоко начхати,
Чи це Він добрий, чи Він злий;
Я ж хочу оду проспівати,
Такий бо стан душевний мій;
Я славлю Бога, бо так хочу,
Я славлю Бога просто так,
За Сонце й Місяць, дні та ночі,
За помідори та буряк.
Співаю оду я Діані,
Схилившись до руки її;
Моє Природи споглядання
Бажання втілює мої.
червень 2002 р.
|
|
|
